несколько стихотворений Олесі Чарівної (українською)
Любов.
Вона буде завжди…
Вона ніколи не зміниться…
Вона усе витерпить,
усе вибачить,
усе зрозуміє…
Вона і в одежі жебрачки
буде королевою,
і зневажена, зганьблена, зраджена
залишиться вірною.
Вона і серед глупоти
озветься мудрістю,
і серед жорстокості –
ніжністю.
Вона на горе проллється
бальзамом
радості,
злобну ревність
покриє ласкою,
сум потамує сміхом…
Мертвотна блідість тління
не утримає її в полоні,
бо й серед лютих морозів
вона зацвіте
ніжним різдвяником.
Коли бігтимеш небом –
не бійся впасти,
не бійся нічого.
Там немає ні гори, ні низу,
там немає швидко чи повільно…
Там усе інакше.
Там просто.
Там простір.
Там невагомість
не фізичного земного тяжіння,
а того, що обтяжує душу.
Там ніщо нічого не важить…
Коли бігтимеш небом,
просто біжи
і радій.
Розправлю крила,
і не знаю,
про що буде наступний рядок,
наступна сторінка…
Жити у радісному очікуванні Дива –
це не казка
і не безумство…
Це – справжнє життя.
Коли темні штори
набутого досвіду
Закривають сонце
нових відкриттів, -
зніми їх.
Коли від висоти
паморочиться голова –
не дивись вниз.
Мрія, вища за хмари,
Дасть сили
Долетіти до неї.
Розправ крила.
Лети! ! !




